Абсурдні дискусії в парламенті показали, що політичний порядок денний після Мюнхена різко змінився. Це, в той же час, не виключає чергового коливання генеральної лінії вже після Сочі. Питання євроінтеграції, звільнення Тимошенко чи трибуналу над "Беркутом" відійшли у запас перед трьома пріоритетними темами.

Перша – припинення бойових дій на вулицях. Після неоднозначного закону про амністію заручників та після провалу переговорів влада-опозиція ситуація тим паче виглядає оптимістичною. Як тільки влада замінила переговори з опозицією на переговори з польовими командирами – припинилися зіткнення, затриманих відпускають списками, зниклі почали знаходитися, адмінбудівлі звільняються або розблоковуються. До повного миру ще далеко, і потрібне звільнення усіх до останнього, а потім юридична амністія, але "процес пішов", як казав класик. Гарантії виконання мирних умов – наявність достатньої сили у обох сторін. І повстанці, і влада можуть в кілька годин мобілізувати загони і почати наступ. Склад, предмет і умови переговорів – особливо не афішуються. Проте результат – помітний.

Друге питання – кандидатура прем'єр-міністра та склад Уряду. Наші західні партнери готові надати Україні значну фінансову допомогу, "перебити" пропозицію Кремля ціною і гарантіями, але за умови участі у призначенні прозахідного уряду. Свого часу в Італію на посаду прем'єра запропонували співголову Тристоронньої комісії Маріо Монті, який тоді і очолив технічний уряд. Як тільки Берлусконі почав боротьбу проти такого зовнішнього управління, Сільвіо пригадали всі його гріхи. Тож можемо чекати цікавих особистостей у фінансово-економічному блоці нового уряду. А тим, хто буде суперечити – потрібно спочатку ретельно дослідити власне минуле на предмет моральної чистоти, громадянства та рахунків за кордоном. Звичайно, тепер потрібно всю цю ситуацію якось пояснити олімпійським ведмедям, що і планується зробити за кілька днів у Сочі.

Третє питання – конституційна реформа. Конституційний акт як політико-правовий документ мав би право на існування лише у разі повного консенсусу політичних еліт. Тобто, за нього голосують 350 депутатів, його підписує Президент і аплодують усі високі судді. Інакше – це лише нова конституційна криза. Захід нам послав сигнал щодо необхідності конституційної реформи і перерозподілу повноважень. Проте терміни реформи і її спосіб для Заходу не важливі, тому питання поставило Раду в глухий кут.

В результаті лідери знову пішли по черговому колу переговорів АП-опозиція-олігархи-посли-польові командири-спецслужби. Решта непричетних курить бамбук і тримає носи по вітру. Всім зрозуміло, що жодна із сторін не може протягнути якесь рішення 230-ма голосами і з того тішитися, такі рішення інша половина буде відверто ігнорувати.

Чекаємо, поки до коловороту переговірників підключаться Ештон-Нуланд-Путін. І тоді нам з-під килима покажуть нарешті рішення, в якому і ведмеді будуть трохи ситі, і яструби трохи побиті, і голуби підгодовані.