Журналіст Медіа Корпорації RIA побувала у єдиній гарячій точці на карті Європи - у східній Україні.

Вона побачила там жахи, безнадію, зраду та мужність. Контраст між спокійним життям Вінницької області та життям на Луганщині вражає. “Я повернулась з пекла”, - написала вона по приїзді

Ти жариш шашлик, п'єш горілку… А в цей час у твоїй державі страх, горе, плач вдів, мам, братів і сестер… В зухвалості ти думаєш, що ти не будеш наступним? Але так вже не буде! В країні війна.
Вирушаючи з рiдного Козятина з редакцiйним завданням у гарячі точки Луганщини, я взяла з собою маленьку жіночу сумку - тільки з засобами особистої гігієни…

Уже на вокзалі у Києві я дивилась на світ іншими очима. Коли їдеш на війну - загострюються почуття… Наприклад, як для початку літнього сезону, вражало незначне скупчення людей на території Київського вокзалу.

Всю дорогу - чим ближче до Луганська та Донецької області - тим більше дороги і околиці міст нагадували про причетність до надзвичайних подій. Концентрація військових з автоматами, які весь час напоготові застосувати зброю...  

На війні

Потрапивши в один з військових підрозділів, найперше, на що я звернула увагу, що тут молоді хлопці та дівчата. Віком від 20 до 40 років. Є і старші.

Об’єкт оборони являє собою промисловий напівзруйнований завод. З усіма його незручностями - протікаючий дах, відсутність будь-яких побутових умов, до яких ми звикли. Проблемою і перешкодою є все: вдень - спека, вночі - холод, відсутність води, електроенергії, засобів зв'язку. Молились на дощ, а він затягнувся. Тепер просять у Бога сонця…

Тут постійно звучить команда підрозділу “До бою!” Всі в напрузі. Сплять по 2-3 години. Якщо це можна назвати сном. І так - з дня в день. Зі слів бійців, тиша їх ще більше бентежить.

Зброю з рук не випускають, з нею сплять навіть звільнені від наряду. Як правило, права рука знаходиться біля спускової скоби. Готові в будь-яку мить вступити в бій. Навіть похід в туалет - як бойова задача. Один справляє свої потреби, троє його охороняють з засідки.

Я відмітила про себе, що бійці між собою майже не спілкуються. А злагоджено виконують поставлені задачі - як бджоли у вулику. Як одне ціле, перебуваючи весь час в русі. І тільки бойові пости пильно вдивляються в горизонт, доповідаючи про будь-які зміни.

Приблизно такі картини я спостерігала по телевізору про навчання військових. А зараз я відчула, що знаходжусь на війні. Дивлячись в обличчя бійців, я розуміла, що в будь-який момент хтось з них може загинути, когось поранять.

Армія - не забезпечена!

Незважаючи на те, що люди зі всієї України скидаються грошима на армію, тут на передовій це не відчувається. Не вистачає всього - зубної пасти, цигарок, їжі. Сплять на металевих сітках без матраців. При тому всьому видно, що явно не вистачає бронежелетів, та інших засобів індивідуального захисту. На фоні цього болісно кидається в очі - приїзд чиновників на дорогих авто вартістю від 50 тисяч доларiв. Одна заправка якого - місячний оклад бійця…

Я спілкувалась з командиром 24-го батальйону оборони Луганської області “Айдар” Сергієм Мельничуком (наш земляк). Він узагальнив, що найбільшою загрозою для стабільності ситуації в регіоні являється влада. А саме - керівництво міліції, прокуратури, СБУ, голови РДА , сільрад, мерія.
Його батальйон оберігає Україну - бореться з сепаратистами та терористами. Під час виборів президента, дякуючи вдалому керівництву батальйоном була проведена антитерористична операція. Взято в полон чотирнадцять сепаратистів, які намагалися зірвати вибори. Серед них були отамани донського козацтва, священик Московського патріархату, кримський прокурор. У всіх були посвідчення донського козацтва. На сьогодні вони передані київським правоохоронцям і дають покази відносно силовиків і посадовців Луганщини, які задіяні у сепаратизмі (!)

Бійці батальйону під командуванням Сергія Мельничука вилучили у сепаратистів і задокументували пістолети ПМ, автомати та кулемет, які належали 2-ій роті морської піхоти, яка дислокувалась в Криму. Під час операції жоден боєць української армії не постраждав.

Свині одного корита. Хто вони?

- Підтримки від місцевої влади у нас нема ніякої, - розповідає командир батальйону.-  Виконуюча обов'язки губернатора області пані Веригіна була у нас декілька разів. Ціль її приїзду незрозуміла. Нічим не допомогла, окрім пари бутлів води і блоків цигарок для солдат - як з барського стола жебракам. Зважте кількість свити, що з нею прибула, і все стане зрозумілим. Просили, щоб збільшили в частині потужність по електроенергії - ніхто не допоміг, водопостачання - ніхто не допоміг. Не знаю, як в інших місцях, але в даному регіоні фактично не працює нічого. Від влади - нуль  допомоги.  Допомога йде безпосередньо від тих людей, які симпатизують нам, симпатизують Єдиній Україні.
А що ж державні чиновники?

- На сьогодні особа, яка весь час працювала від Партії регіонів, яка кришувала наркоту, кришував проституцію, займалась контробандою, залишається на посаді начальника УВС Луганської області. Продовжує грабувати населення. Це пан Науменко. Прийшов він до влади через Тимошенко. По інформації розвідки перед цим заніс Авакову один мільйон доларів. За що отримав посаду. Всі начальники міліції підконтрольні йому. При них знімалась державна символіка. Всі начальники міліції до цих пір платять йому дань і залишаються на посадах. А ми встановлювали назад державність і зараз нам доводиться і надалі самим стверджувати її на місцевості

Чи є надія в бійців надія на нового президента?

- Ми надіємося, що з приходом нового президента буде зміна керівництва не тільки на місцях, а й відносно Міністерства внутрішніх справ. Тобто риба гниє з голови. Серйозною загрозою є відсутність проукраїнської пропаганди на державному рівні. Люди, що мають державницькі погляди, в даний час не захищені владою - покинуті на виживання. Самомобілізуються власним коштом. Ризикуючи власним життям, родиною, дітьми. Їх будинки підпалюють. Б'ють вікна. Сім’ї нагадують військовий гарнізон - хтось спить, а хто на варті. Дружини самооборонців добре володіють автоматом Калашнікова. Чоловік годує свині, кролі, кури - дружина напоготові з автоматом. Приблизно такий побут робиться повсякденністю.

За словами Сергія Мельничука,  велику небезпеку являють державні структури, що дістались від Януковича, які правлять і  сьогодні. За гроші по спецзамовленню терористів продають адреси активістів, списки членів родин, номери телефонів. Немає довіри і до мобільних операторів - МТС, “Київстар”, “Лайф”.

Допоможеш армії - збережеш родину

Не треба великого розуму, щоб дійти до висновку - проводити антитерористичну операцію треба з підготовкою. Тобто, провівши антикорупційну кампанію у вищих чинах міліції, СБУ та прокуратури. На рівні Луценка, Тимошенко, Турчинова. Адже вони своїми методами роботи довели вищий рівень державного управління Україною до абсурду. Виникає питання - чи понесуть вони за це покарання? Український народ жертвенно і мужньо поборов таке лихо, як Януковича, і встряг у таку безнадію, як зараз.

Згідно з соцопитуванням, найбільшою повагою на сьогодні серед громадян набула армія.
Як розповів командир підрозділу, в батальйоні, в якому я побувала, служать за національністю українці, росіяни, вірмени та інші нації. Багато вінничан. Монолітом їхньої єдності - вірність Україні, патріотизм і гордість за наш народ.

- Що потрібно для того, щоб вступити у ваш батальйон? - запитала я командира батальйону.
- По-перше, необхідно мати досвід і військовий квиток. Та бажання, - відповів він. - Особливо нам потрібні ті, хто знає інженерно-саперну справу, спеціалісти-підривники, знавці відеоспостереження, спеціалісти зв'язку.

Найактуальнішою та серйозною проблемою на сьогоднішній день у вказаному регіоні є збереження родин місцевих військовослужбовців, що відкрито виступили зі зброєю в руках за єдність України. Єдиний можливий вихід - тимчасове переселення сімей, жінок, дітей та батьків у більш спокійні регіони України.

Джерело: vn.20minut.ua