Цього року багато хто мав можливість зайвий раз переконатися, що вибори на Прикарпатті – це свого роду феномен. Адже, здається у кандидата є все, що необхідне для перемоги: репутація, імідж, досвід, т.зв. «прохідна партія», гроші і навіть відомі столичні технологи з питань ведення виборчої кампанії, а результат залишається непрогнозованим і завжди дивує.

І цьому є логічне пояснення – цю область населяють аж чотири етнічні групи українців: покутяни, гуцули, бойки і лемки. А всім, як відомо, відразу, вгодити важко. І тому впродовж усіх років незалежності тут ламають собі зуби різноманітні дорогі заїжджі проФФесіонали зі столиці, помилково плутаючи місцевий електорат з виборцями на Добасі.

Не дарма кажуть, що коли родився гуцул, то жид заплакав, маючи на увазі під словом «гуцул» все населення краю. А тому не люблять на Прикарпатті заїжджих «розводящих». Тут своїх вистачає, які самі якого хочеш кандидата «розведуть»…

Головне у цій справі для столичного чи місцевого технолога з виборів знайти і обрати «правильну» жертву, якій можна б було красиво їздити по вухам і нав’язати свої дорогі послуги. Далі тільки робити мудрий вигляд та видимість якоїсь роботи, ККД (коефіцієнт корисної дії) від якої до оголошення результатів виборів не зміг полічити ще жоден клієнт (кандидат). А після оголошення результатів, звісно, що пізно вже щось міняти. І залишається пролетівшому кандидату лиш слухати казку свого технолога, що у всьому винні зорі…

Візьмемо для прикладу хоча б останні місцеві вибори на посаду міського голови обласного центру Прикарпаття – Івано-Франківська.

Тут від самого початку були чітко намалювалися чотири лідера виборчих перегонів: ще тоді діючий і двічі підряд обраний мер Івано-Франківська Віктор Анушкевічус, екс-секретар міськради і екс-нардеп свободівець Руслан Марцінків та два діючі нардепи і олігархи укропівець Олександр Шевченко та представник партії влади Ігор Насалик.

Стратегічною помилкою «зверху» було те, що у другому турі усі вже намалювали собі двох фаворитів – Анушкевічуса та Насалика. І щоб цього досягти, виключно сконцентрували усі свої сили проти Шевченка, цілковито забувши про «якогось там» Марцінківа.

І тут всіх підвела власна самовпевненість, яку трьом гравцям вселили їхні технологи.

Віктор Анушкевічус, повіривши соціологам у свій надзвичайно високий рейтинг, запізно вступив у виборчу кампанію, при цьому нехтуючи власною рекламою, мабуть сплутавши цю кампанію з виборами 2010 року, коли він в одні ворота виграв у Юрія Солов’я, перебір агітації якого тоді у місті викликав у виборців оскому…

Також «безальтернативна» самовпевненість, як і колись у 2012 році, похоронила в першому турі й Олександра Шевченка, який завдяки своїй зухвалості володіє рідкісним даром об’єднувати проти себе навіть непримиренних ворогів.

А дисциплінований і фанатичний свободівський виборець віддав свої голоси за Марцінківа ще у першому турі, коли Насалик його ще випереджав на майже 2%. Тоді звідки згодом взялися у свободівця у другому ті голоси, завдяки яким вин виграв вибори майже з 9% різницею?

А відповідь тут доволі проста.

Сподівання на президентський адмінресурс, власний шарм, калуську легенду та бачення на початках Насаликом і «його» командою» своїм суперником у другому турі Анушкевічуса дозволило Марцінківу без вагомих зусиль вийти у другий тур. А там свободівець Марцінків повною мірою використав усю ту енергію, що йому дозволи зберегти його конкуренти.

Також суттєво тут й те, що свободівці завжди грають командно, коли від БПП йшли всі, кому було по кишені висунутися від «прохідної партії». А коли з першим туром виборів завершилися й вибори до місцевих рад, то ті кандидати від БПП, що не нікуди не пройшли, відпали автоматично, а ті, що вже отримали свій мандат розслабилися, мотивуючи це перевтомою під час виснажливої кампанії. Хоча сміливо треба сказати, що своїми мандатами вони суттєво завдячують саме Ігорю Насалику, який агітував при зустрічах з виборцями на округах як за себе так і за них…

Не було чути в перерві між двома турами виборів мера Івано-Франківська й автоматично прохідного за рахунок проходження партії першого номера від БПП до міської ради близького друга Руслана Марцінківа – Петра Шкутяка, чий батько не тільки колишній нардеп і близький друг кума Ющенка, але й був до Анушкевічуса теж двічі мером цього міста.

Саме в команді Зіновія Шкутяка, так би мовити, починали свою дорослу політичну кар’єру Руслан Марцінків і Олександр Сич, останній нині знову бореться за крісло голови місцевої обласної ради.

А в цей же час Шкутяк-старший, попри те, що й пролетів разом зі своїм зятем на цих виборах, залишається радником губернатора області, «спеціаліста з круасанів» Олега Гончарука, вплив на якого він ділить разом з іншим кандидатом у мери Івано-Франківська від місцевого «Укропу» Олександром Шевченком…

Чи так це, мабуть, краще запитати в місцевій обласній організації «Укропу», під чиїм штабом з її лідером і теж близьким до Ющенка колишнім екс-губернатором Івано-Франківщини Миколою Палійчуком приятельськи посміхаючись напередодні старту виборчих перегонів позував до фото Петро Шкутяк?..

Але хто міг порадити запросити до Івано-Франківська президента Петра Порошенка, а згодом спікера Гройсмана під час виборчої кампанії? Тут хіба не вистачало ще популярнішого за них Яценюка! Чи його замінив собою візит Саакашвілі?..

Таке запрошення звісно міг зробити сам нардеп від БПП за порадою своїх технологів зі штабу. Та загалом це є преференцією голови обладміністрації чи мера. Хоча судячи з того, що під час свого візиту до міста Президент не удостоїв останнього навіть запросити піднятися на одну сцену з ним, таке припущення відпадає, як і відпала частина голосів на користь Насалика, сприйнявши таку образу діючого мера за свою власну.

Тож, коли в перерві між двома турами, в місцевому БПП одні були перевтомлені першим туром власної кампанії, інші, так би мовити, зайняли «нейтральну позицію», переклавши усю агітацію на плечі «президентської важкої артилерії», що як деколи буває, тут випадково влупила по своєму, забравши у нього голоси, хто зрештою працював у штабі і повинен був боротися за те, щоб зберегти голоси з першого туру виборів та додати до них нові?

Київський технолог Максим, який, мабуть, гадав, що порадивши своєму кандидату передягтися в джинси та светр, наблизить його до мультиетнічного електорату Івано-Франківська? Але на відміну від покутського Калуша в обласному центрі разом проживають ще й згадані вище хитрі бойки і гуцули та лемки, які точно добре вміють розрізняти дорогі джинси на олігархові за кількасот доларів від дешевих турецьких за 600 гривень і їх не проймеш щиросердим вітанням «Слава Ісусу Христу» чи голлівудською посмішкою з плаката.

Проте, технологи були праві, коли радили Ігорю Степановичу робити наголос на калуському феномені Насалика та безкоштовній медицині, але чомусь забули при цьому заспокоїти страхи місцевих медиків, що при цьому їхня кишеня не постраждає. А це те саме, що налаштувати проти себе у маленькому селі місцевого священика і намагатися при цьому балотуватися на його старосту.

І якщо цього не знали столичні консультанти, то це мала б знати та людина, яку називали «найголовнішою у штабі», при цьому не знаючи її функцій і повноважень – найкреативніший директор найкреативнішої PR-компанії легендарна Ганна Крисюк – ця руда зеленоока бойківчанка з далекого села на Рожнятівщині, де вже майже вісім століть проживають нащадки воїнів хана Батия, яка з простої працівниці Івано-Франківського міськвиконкому в короткий термін раптово очолила Молодіжну обласну адміністрацію часів Януковича, після того, як подейкують, політичний хист у ній розгледів один з заступників тодішнього губернатора, що раптом впізнав в жінці свою «племінницю»?

Плагіат, скандали, конкурси, флешмоби, концерти і свята… Чого не бачила тільки Молодіжна адміністрація? Був тут навіть улюблений хореограф і партнер Наталі Могилевської Влад Яма. Йому руда бойківчанка (чи спільно з ним?) навіть допомогла відкрити в Івано-Франківську танцювальну школу, хоча він і навідується сюди досить рідко. Головне, що це аж ніяк не впливає на кількість бажаючих навчати у школі своїх чад, а головне платити за це чи малі гроші…

І саме тут, між великою місцевою політикою і столичним бомондом, й народилися славнозвісна PR-агенція Ганни Крисюк. А з цією агенцією вже чиї тільки-но виборчі кампанії вона не проводила?

В 2012 році вона керувала виборчою кампанією тодішнього кандидата по Івано-Франківську до ВР Олександра Шевченка. Буковелівський олігарх вибори тоді з колосальним відривом програв Олександру Сичу. Проте, злі язики кажуть, що це не завадило рудій бойківчанці заробити на двокімнатну квартиру, і саме через олігарх її від себе віддалив, замінивши Крисюк її подругою, Ксенією Островською. А та, у свою чергу, керуючи сектором реклами курорту «Буковель» надає перевагу саме послугам PR-агенції… своєї подруги чи ділового партнера?

Восени 2014 року Крисюк разом зі своєю агенцією опиняється в штабі іншого кандидата до ВР від Народного фронту по Івано-Франківську – заступника ДФС України Михайла Ноняка і успішно допомагає йому боротися на тих виборах проти… свого попереднього роботодавця Олександра Шевченка. А, можливо, й не попереднього?..

В результаті, здавалося б за крок до близької перемоги, Ноняк раптом втрачає виборчий запал і все пускає на самотік, програвши вибори Шевченку, при цьому суттєво забравши голосів у Петра Шкутяка…

І ось вця яскрава представниця місцевої адміністрації часів Януковича, а згодом активістка Майдану і волонтерка займається виборами вже в штабі кандидата на крісло мера Івано-Франківська від Блоку Петра Порошенка Ігоря Насалика. Саме вона зустрічає всю президентську рать в аеропорту, їздить на зустрічі, що якимсь дивним в чином викликало не аби яке незадоволення з боку представників місцевих ЗМІ. Хоча, можна припустити, що таку реакцію викликала іміджева стаття про кандидата в най-най-найпопулярнішому в місті глянцевому журналі, що теж належить Ганні Крисюк, адже заздрість з боку «колег» ще ніхто не відміняв? Та як би там не було, але від того, як журналістка подасть новину, теж багато чого залежить. А шарму в їхніх очах кандидату, якого вона представляла, Ганна не додала, зігравши для чергового свого кандидата Насалика роль подвійного агента відомої Мата Харі, яка, до речі, теж була рудоволосою…

Ось такий він феномен прикарпатських виборів, на прикладі однієї останньої кампанії у Івано-Франківську.

Підслухано у політологів в кафе біля Ратуші

Джерело