Питання Сирії та України на ювілейній 50-й Мюнхенській безпековій конференції були ключовими. Українське питання вийшло (принаймні в інформаційному супроводі) на перше місце. Те, що на заході була представлена і політична опозиція, і влада, дало можливість сформувати всім лідерам уявлення й оцінки про ситуацію в Україні. Рішення, яких можна очікувати, не з’являються одразу після конференції. Про декілька з них ми вже знаємо:

1) У західних країн сформувалася єдина позиція: засудження фактів насильства, необхідність постійного моніторингу, створення міжнародної слідчої комісії за фактом порушень законів України та міжнародних конвенцій; необхідність постійної присутності представників західних країн в Україні.

2) Є розуміння, що ситуація в Україні стрімкими темпами виходить за рамки суто внутрішнього питання. Були різні позиції. Глава Державного департаменту США Джон Керрі підкреслив, що зараз ніде так не важлива боротьба за демократію, як в Україні, і США з ЄС підтримують український народ у цій боротьбі, після чого закликав офіційний Київ обрати, з ким бути: зі всім світом чи з однією країною. На це дуже нервово, як для досвідченого дипломата, відреагував Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров. По суті, це свідчення того, що ситуація в Україні виходить вже в геополітичну площину. Сьогодні саме українське питання підштовхнуло основних гравців для осмислення своєї відповідальності за майбутнє Європи та формування механізмів забезпечення стабільності на континенті. А українські громадяни звернули увагу всього світу, що вони, захищаючи свою особисту безпеку та суверенітет країни, одночасно стають на заваді створенню нових розподільчих ліній у Європі. Мабуть, саме тому чи не вперше за останні роки прозвучали заклики від очільників Єврокомісії та країн ЄС надати Україні перспективу членства у Європейському Союзі.

3) Захищати на зовнішньому фронті позицію України фактично немає кому. Офіційні представники катастрофічно втрачають довіру. Колишні міністри закордонних справ Петро Порошенко та Арсеній Яценюк і Віталій Кличко, якого дуже добре знають у Німеччині, очевидно, повністю взяли на себе завдання формування спільного плану з партнерами України з виходи з глибокої кризи.

Стосовно санкцій. Прикро, що вони можуть стосуватися також України в цілому. Зокрема, як перший крок, в рамках Ради Європи українську делегацію можуть позбавити права голосу. На мій погляд, такий напрямок не найбільш ефективний. Санкції мають носити точковий характер, стосуватися тих, хто не тільки порушує закони України, але й здійснює злочини проти людяності. Найближчим часом Рада міністрів ЄС розгляне питання санкцій. Зараз деякі країни вже оголосили про заборону в`їзду для низки осіб, причетних до порушення прав людини в Україні, та про запровадження прискіпливого фінансового контролю. Це вже діє і впливає на ситуацію, як, до речі, й економічні «санкції» з боку РФ, які створюють проблеми для експорту деяким українським впливовим бізнесменам. Як правило, міжнародні чинники діють постфактум. Вони намагаються відреагувати на ситуацію, а їм потрібно думати і діяти превентивно. Інколи треба бути більш рішучими, щоби потім уникнути катастрофи.

Заступник генерального директора Центру Разумкова з міжнародних питань Валерій Чалий.