Свого часу такі класики політичної думки як Моріс Дюверже, Макс Вебер, Роберт Міхельс, описуючи тенденції розвитку політичних партій, зазначали, що кожна політична партія після досягнення «піку» свого розвитку (приходу до влади) йде до занепаду із подальшим зникненням із політичного поля. Так, зокрема, було із Народним рухом, Народно-Демократичною партію, СДПУ, Нашою Україною і т. д. Про ці колись рейтингові політичні організації зараз можна хіба що почитати у підручниках з партології.

Судячи із сьогоднішнього розвитку подій за досить короткий час така невтішна доля може спіткати і найвпливовіші донедавна дві політичні сили країни - Партію регіонів та ВО «Батьківщина». Як би парадоксально це не звучало, але причина виникнення такої ситуації у них досить схожа – втрата їхнім партійним лідером свого авторитету як серед населення так і серед своїх однопартійців. Хоча, не можна не відмітити, що є і певні розбіжності, адже в Партії Регіонів разом із авторитетом партійного лідера втратили і самого лідера.
Як вияснилось постать Януковича була для ПР не просто важливою, а життєво важливою. Саме він був тим збалансовуючим, стабілізуючим фактором і навіть свого роду стримуючим елементом, який зумів не просто об’єднати навколо себе олігархічні клани, але і нейтралізувати між ними глибинні суперечності.
Відхід Януковича від справ миттєво спровукував ланцюгову реакцію і ПР посипалась за принципом доміно. Розкол пройшов по лінії Ахметов – Льовочкін, Фірташ. Саме між цими кланами розпочалась війна за керівництво над партією. Розмінною монетою у цій грі стали постаті Михайла Добкіна та Сергія Тігіпка. Звісно, і сам Ахметов, і більшість простих і не зовсім простих партійців розуміли, що кандидатура Сергія Тігіпка є найбільш оптимальною у цих не простих умовах. З ним можна було навіть поборотися за друге місце. Але висунення Сергія Тігіпка (ставленика групи Льовочкіна- Фірташа) єдиним кандидатом від ПР у Президенти України автоматично означало його подальше обрання головою партії, а отже передача керма управління в руки Льовочкіна-Фірташа. На це Ахметов звісно піти не міг. І як результат – кандидатом від ПР був висунутий Михайло Добкін – непрохідний, нерейтенговий, але свій і головне контрольований.
Щодо Тігіпка, то після виключення із ПР його постать для Льовочкіна стала не цікавою. Адже він був всього-навсього інструментом в боротьбі за партійне кермо. Боротьбу блискавично програно, тому потреба в послугах Сергія Леонідовича відпала. Саме тому ще на страрті виборчої кампанії Льовочкін і його команда залишила штаб Тігіпка і відпустила останнього у вільне плавання. Самі ж взялися за активну підготовку до наступних виборів – парламентських.
Станом на сьогодні із колишньої ПР виростає вже три самостійні політичні проекти – це власне залишки ПР, Тігіпко і його реанімована «Сильна Україна» та новий проект Льовочкіна. Кожен із них заслуговує на особливу увагу і відповідно окрему публікацію. 

                                                 Не зовсім нові обличчя

Протягом місяця інтернетом шириться інформація про те, що екс-голова Адміністрації президента Сергій Льовочкін створює власну партію. Згідно з повідомленнями, працювати над створенням нової політсили будуть "регіонал" Юрій Мірошніченко і Сергій Ларін (екс-губернатор Кіровоградської області й екс-заступник голови АП часів президентства Януковича). Окрім того, участь у цьому процесі братиме помічник Ларіна періоду його губернаторства Олександр Шаталов. Ідеологічну складову нової партії забезпечуватиме Андрій Єрмолаєв.
З цього приводу Сергій Ларін в себе на сторінці в соцмережі розмістив наступну інформацію : «Починаючи з 25 квітня ми провели кілька засідань ініціативної групи. Ми - це представники всіх областей. ... Будуєьться нова модель (партії), де не буде вождів, але будуть сильні місцеві організації.. Вже зібралася хороша команда…Значна частина активу - молоді люди, раніше не приймали участь у політиці, але мають управлінський досвід і в держструктурах, в бізнесі. Є представники різних політичних сил, яких дістали партійний вождизм, партійна централізація і партійна корупція».
Кілька днів тому стали відомі перші напрацювання ініціативної групи та назва майбутньої політичної сили. Партія буде називатися ПРУ — Партія розвитку України, або Партія прогресу. Щодо ідеологічної спрямованості, то вона збирається заняти центриську нішу.
Судячи із публікацій, які час від часу зявляються в регіональних ЗМІ з цього приводу, можна вже сьогодні робити висновки про те, хто ж ті «молоді люди», які «раніше не приймали участь у політиці», що сьогодні будуть представляти регіональні осередки цієї нової політсили.
Щодо Івано-Франківська, то судячи із публікації (інтерв’ю «В Україні створюється нова потужна політична сила»), яка була розміщена на місцевому сайті Франківчани (http://frankivchany.if.ua/zhittya/1501-v-ukraini-stvoriuietsia-nova-potuzhna-politychna-syla), то тут керівником Партії розвитку України, або Партії прогресу буде скоріш за все колишній очільник Івано-Франківського обласного осередку Сильної України Володимир Клюс. Скажем так, молодий, але не зовсім з аполітичним минулим.
Щодо Тернопільської області, то тут теж цікаве кадрове рішення. Про особливості нової політичної сили жителів Тернопільщини днями інформував депутат міської ради від ПР, колишній голова Молодих регіонів Костянтин Баранов (http://svoboda.te.ua/novyny/kostjantyn-baranov-nova-partija-stvoryt-infrastrukturu-komfortu-i-rivnoho-dostupu.html). Як бачимо і тут регіональний лідер вкладається в рамки «молодий», але от щодо політичного минулого знову виходить якийсь конфуз.
Та найцікавіша ситуація все ж складається на Закарпатті. Як пише один із місцевих сайтів (Karpat.com.ua), до нової політичної організації матиме відношення і Віктор Балога. Ще донедавна, мукачівець Віктор Балога планував отримати місце у новій об’єднаній партії Порошенка та Кличка. Однак після того, як результати Порошенка на Закарпатті не виправдали сподівань кандидата у президенти (нагадаємо, на Закарпатті Порошенко планував отримати майже 80% голосів, натомість сягнув тільки позначки у 60%), позиції Віктора Балоги похитнулися. Якщо ще донедавна Балога розраховував на одну із ключових посад у керівництві країни (озвучувалися версії від керівника адміністрації президента до першого віце-прем’єр-міністра), то наразі він може сподіватися максимум на один із доволі посередніх міністерських портфелів (на кшталт міністра молоді та спорту). Відтак, як зазначає видання, політик вирішив не чекати з моря погоди і подався в іншу партію до свого давнього патрона та «наставника» Сергія Льовочкіна.
Можна робити екскурс і по інших регіонах, але судячи із тенденції по трьох областях картина не відрізнятиметься аж так кардинально. В новій партії і справді буде багато молодих людей щоправда із не зовсім чистою біографію у сфері політики. Ба навіть зовсім навпаки.

Далі буде

Лілія Олексюк