Останні події:

Інформаційна війна: сучасний вимір

informm

Друга половина ХХ століття є яскравим прикладом переосмислення ролі інформації у багатьох видах діяльності суспільства

З кінця 60-х років ХХ століття і по нинішній день спостерігається значний прогрес у розвитку інформаційних технологій; відтак, кардинально зростає роль масових комунікацій, мас-медіа та інформації, яку вони поширюють. Такі тенденції суттєво впливають на переважну більшість сфер суспільно-політичного життя, в першу чергу – на діяльність державної влади.

Історія збройних конфліктів початку ХХІ століття яскраво демонструє значення інформаційного та тісно пов'язаного з ним психологічного їх забезпечення до, під час та по завершенні бойових дій. Виникають такі нові поняття, як інформаційне забезпечення тих чи інших дій влади, інформаційні та психологічні війни та як наступний етап їх еволюції – війни мережні. Тому очевидною є необхідність досліджень, розробки та постійного вдосконалення нових концепцій регулювання інформаційно-психологічної складової діяльності державного апарату.

Події кінця ХХ – початку ХХІ століття засвідчили актуальність та нагальну необхідність врахування інформаційного аспекту політики національної безпеки будь-якої країни, а особливо тих, які ведуть активну політику в цій сфері. В першу чергу це стосується Сполучених Штатів Америки, які після подій вересня 2001 року розпочали активну міжнародну військово-політичну кампанію з протидії міжнародному тероризму. З перших днів її провадження постала необхідність її ефективного інформаційного забезпечення. Однак розуміння такої необхідності сформувалося в практиці державної політики США задовго до цього, ще під час В'єтнамської війни. Явні прорахунки американського командування у роботі з журналістами довели, що, як зазначає у своїй книзі "Війна у В'єтнамі" колишній начальник розвідувального відділу штабу американського командування у В'єтнамі Філіп Девідсон, "війну в Індокитаї можна виграти на території Сполучених Штатів".

З того часу поширеною практикою в державній політиці США та інших країн стали масштабні інформаційні кампанії з її підтримки. В першу чергу це стосувалося політики в сфері безпеки та діяльності силових та спеціальних відомств країни. Широке застосування такої практики можна спостерігати і в Глобальній війні з міжнародним тероризмом. Слід також вказати на те, що методи, принципи та концепції здійснення інформаційного забезпечення політики США як регіонального та глобального лідера у сфері безпеки не залишаються незмінними, і суттєво впливають на функціонування відповідних механізмів в інших країнах. Вони еволюціонують, намагаючись враховувати усі тенденції розвитку об'єктивних умов, що впливають на їх ефективність (розвиток технологій, посилення процесів інформатизації, зростання ролі ЗМІ тощо). Відмітною рисою американської практики організації вказаної вище діяльності є мережний принцип.

Концепція мережі в концептуальних та практичних підходах до реалізації державної політики Сполучених Штатів Америки не є новою. Так, ще досвід "холодної війни" засвідчив дієвість одночасного застосування впливів, що їх здійснювали США на Радянський Союз у різних сферах суспільно-політичного життя, починаючи від політичної (свобода слова, плюралізм), військової (гонка озброєнь, програма "Зоряних війн"), економічної (конкуренція, вільний ринок, соціально орієнтоване виробництво), і закінчуючи культурною, соціальною сферами. Вплив по усіх вказаних напрямах здійснювався системно і взаємопов'язано, що свідчить про мережне бачення вказаних процесів. Результатом такого наступу "на всіх фронтах" стало політичне, економічне, військове, культурне виснаження й розпад СРСР. Надалі, особливо з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та з дедалі більшою актуалізацією інформаційної компоненти життя сучасного суспільства, мережні принципи набувають нового, еволюційного характеру.

Останнім на даний час етапом еволюції концепцій інформаційного забезпечення політики США в контексті забезпечення національної безпеки вважається теорія Мережно-центричних війн, яка в тій чи іншій мірі знайшла своє відображення у відповідних стратегіях багатьох країн світу.

Теорія війни обов'язково повинна враховувати нові джерела влади в суспільстві, взаємозв'язки між ними, а також методи практичного використання цих джерел в усіх видах військового протистояння, від операцій з підтримки миру, операцій стримування, упередження збройних зіткнень, до повноцінних інтенсивних конфліктів, а також від формування військового контингенту та протидії традиційним загрозам і до протистояння нерегулярним, стихійним та руйнівним загрозам.

Основою МЦП як новітньої теорії війни є той факт, що влада походить від суспільства як такого та від його методів генерування влади та багатства, а також від того, що відбулося фундаментальне зрушення в джерелах такої влади від промислового виробництва до інформації. Такі зрушення можна порівняти хіба що з переходом від аграрного до індустріального суспільства. В індустріальну епоху земля все ще відгравала значну, але вже не провідну  роль як джерело влади. В епоху інформації влада промисловості не втрачає своєї ваги, однак вона заміщується інформацією як найбільшим джерелом влади та багатства.

Відмітною рисою мережного принципу є одночасне використання цілого ряду заходів військового, політичного, інформаційного тощо характеру для досягнення поставленої задачі, на відміну від принципу "ієрархії" – послідовного  використання сил та засобів з цією ж метою.

Значна кількість спроб збільшити мережно-центричні характеристики Збройних сил США фокусувалася на тактичному та оперативному рівнях війни. Однак важливість МЦП поширюється і на стратегічний рівень. Стратегія включає в себе рішення, що контролюють масштаб, хід та інтенсивність конфлікту. Як показала практика реалізації головної фази бойової операції "Свобода Іраку" (2003 рік), потенціал збройних сил в мережному середовищі дав першим цивільним посадовим особам держави широкий спектр опцій, недоступних за інших умов.

Цю ж тенденцію продовжили і конфлікти в Грузії, Лівії, та в ситуації щодо АР Крим. Розгортання та участь у бойових операціях частин регулярної армії використовуються для посилення суто інформаційних кампаній. Особливе місце в цьому контексті належить останньому прикладу – Криму.

З боку Російської Федерації в Автономній республіці Крим мала місце складна військово-політична операція з поширення власного контролю на територію іншої держави.

З-поміж задіяних активних учасників цієї операції варто відзначити:
Політичне керівництво РФ.
Збройні сили РФ.
Російські спецслужби.
Проросійські сили в українському суспільстві і політикумі.

Спосіб та характер одночасного – "горизонтального", на відміну від більш традиційного "ієрархічного", – використання цих основних та багатьох інших допоміжних елементів, свідчить про мережний характер цієї операції.

РФ вдосконалила мережну концепцію, вдавшись до використання Збройних сил не як відповіді на вже розгорнуту інформаційну кампанію щодо Криму, а як привід для її розгортання. Це різко контрастує з практикою Сполучених Штатів, які завжди, хоча й з різною мірою ефективності, намагалися забезпечити відповідну інформаційну базу своїм діям, і одночасно вимагає максимального професіоналізму від усіх елементів системи інформаційного забезпечення таких дій.

Інформаційне забезпечення у сфері державної політики, хоча й не має єдино прийнятого визначення, загалом нерозривно пов'язане з поняттям управління складними соціальними системами, до яких, без сумніву, відноситься і держава.

Узагальнюючи наведені вище положення, запропонуємо власне визначення інформаційного забезпечення.

Отже, під інформаційним забезпеченням розуміється цілеспрямований процес вироблення інформації для створення надійних умов життєзабезпечення та функціонування системи і ефективного управління процесами в ній.

Таким чином, інформаційне забезпечення розглядатиметься нами двояко:
Як процес інформаційного забезпечення прийняття рішень.
Як процес інформаційного "супроводу" практичної реалізації прийнятих рішень.

Російський досвід в Криму свідчить про повторення тих же помилок, з однією суттєвою відмінністю: якщо США свого часу забезпечили собі "інформаційний привід" для військової кампанії заздалегідь, то РФ намагається зробити це "на ходу", максимально використовуючи кризові тенденції політичного, економічного та соціального буття України після подій Майдану.

Основні прорахунки інформаційно-психологічної кампанії РФ щодо АР Крим:
Низька якість інформаційного супроводу військової акції, як наслідок – низький психологічний вплив на тактичному і оперативному рівнях. Навіть оперативний рівень – психологічний вплив в першу чергу на власне населення, хоч і досить успішний, але така ситуація зумовлена, скоріше, соціально-психологічними особливостями російського суспільства – конформізм, закритість, ксенофобія тощо. Окремо слід відзначити вкрай неякісне, часто примітивно маніпулятивне висвітлення подій переважною більшістю російських ЗМІ. Це визнають навіть в самій Росії – так, Громадська колегія зі скарг на пресу у своєму рішенні №98 констатує, що телевізійні сюжети, зокрема, відомий ефір Д.Кисельова, побудовані "в логіці адаптації життя до пропагандистських шаблонів, що підкріплюють підібраними кадрами "цільові" висновки ведучого, і вирізняються принизливо низькою якістю, розрахунком на нерозбірливість, невимогливість інформаційно залежної частини російського суспільства".
Слабка координація учасників цієї військово-політичної операції – дії регулярної армії РФ повинні були бути підкріпленими скоординованими провокаціями в Криму, відповідальність за які покладалася, очевидно, на російські спецслужби, а відповідні політичні заклики російського МЗС та інших політичних фігур повинні були знаходити відгук у визначених сегментах українського політикуму.
Ригідність та шаблонність вибудуваного сценарію – навіть за обставин, коли логіка військових, політичних та інформаційних кроків в рамках операції була порушена, її учасники діяли виключно в рамках відпрацьованого алгоритму (на приклад, заяви колишнього Президента України В.Януковича на прес-конференціях, які чітко  йшли в унісон заявам Президента РФ В.Путіна, але різко контрастували з об'єктивними обставинами як ситуації в Україні, так і, власне, з ходом подій).

Результатом цих та багатьох інших прорахунків інформаційної кампанії РФ став фактичний програш стратегічного і тактичного рівнів інформаційної кампанії, яскравим свідченням чого є практично одностайна негативна оцінка світовою спільнотою дій Росії стосовно України, та консолідована підтримка нашої держави у світі.

Відтак, ситуація, що склалася на фоні зазначених прорахунків, вимагає від керівництва РФ пошуку приводів для виправдання своїх дій, як доконаних, так і запланованих.

Можливими шляхами виходу для РФ із такої ситуації на оперативному рівні можуть стати:
Відверті провокації з боку проросійських сил, інспіровані агентурними мережами та/або окремими агентами впливу російських спецслужб.
Підкуп та/або шантаж особового складу Збройних сил України.

Розуміння фактичного програшу вищих рівнів російської інформаційно-психологічної кампанії повинно стати основним стимулом для того, щоб не піддаватися на провокації з боку РФ, оскільки для неї це один з єдино можливих варіантів виправлення ситуації в інформаційній сфері, і, як наслідок, повернення до логіки вихідного сценарію.

 

Тарас Жовтенко, кандидат політичних наук




Погода
Погода в Івано-Франківську

вологість:

тиск:

вітер:

Курси валют

Курси долара, євро і рубля по банках